Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 917/1903/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідача,суддів:Попікової О.В., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Імексбанк" Гаджиєва Сергія Олександровичана постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 рокута рішеннягосподарського суду Полтавської області від 02.02.2016 рокуу справі№ 917/1903/15 господарського суду Полтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Імексбанк" до Споживчого товариства "Котл Транс"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5простягнення 414 390,02 грн. шляхом звернення стягнення на заставлене майноза участю представників:

позивача - Литовченко С.М., дов. №060916 від 06.9.2014р.;

відповідача - Пістряк М.С., дов. б/н від 01.09.2016р.;

третьої особи - не з'явились.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Гаджиєва Сергія Олександровича звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Споживчого товариства "Котл Транс" заборгованості по кредитному договору № 730 від 12.02.2008 року у загальній сумі 414 390,02 грн. шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 року у справі №917/1903/15 (у складі колегії суддів: головуючого судді Погрібної С.В., суддів Геті Н.Г., Білоусова С.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Івакіна В.О., суддів Камишева Л.М., Пелипенко Н.М.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Гаджиєва Сергія Олександровича, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення про задоволення позову. При цьому, скаржник послався на здійснення відповідачем часткової оплати кредитних коштів 19.02.2014 року, які списані з його рахунку, в зв'язку з чим строк позовної давності переривався.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача та суддю-доповідача у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу статей 1054, пункту 1 статті 1049 та статті 1050 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього ж Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Обов'язковість виконання сторонами умов договору передбачена також приписами статей 525, 526, 530, 629 цього ж Кодексу.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 12.02.2008 року між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" (кредитором), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Імексбанк", та ОСОБА_5 (позичальником) укладено кредитний договір № 730, згідно якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти у розмірі 27 230 євро зі сплатою 13 % річних, останній, в свою чергу, зобов'язався погашати кредит по 25-е число кожного місяця згідно погодженого в договорі графіка, починаючи з березня 2008 року по 10 лютого 2011 року по 757 євро, кінцевий термін погашення кредиту сторони встановили 10.02.2011 року.

Додатковою угодою № 2 від 25.06.2009 року сторонами внесено зміни до цього договору, в якій сторони домовились про те, що станом на 25.06.2009 року борг позичальника склав 21 174 євро (еквівалентно 226 561,80 грн.) та збільшили проценту ставку до 21 % річних. Цією ж угодою сторони змінили графік погашення боргу, а саме: починаючи з жовтня 2009 року позичальник погашає основну суму заборгованості по 25-е число кожного місяця до січня 2011 року рівними частками - по 13 400 грн., а залишок заборгованості в сумі 12 161,80 грн. - до 10.02.2011 року.

12.02.2008 року на виконання умов пункту 1.3 кредитного договору, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором №730 від 12.02.2008 року, між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" (заставодержателем) та Споживчим товариством "Котл транс" (заставодавцем) укладено договір застави №730 згідно якого останнє передало у заставу заставодержателю рухоме майно, а саме:

- автомобіль RENAULT 22GVA1, 2001 року випуску, колір - червоний, тип - вантажний, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, видане 20.08.2007 року РЕП 8-го МРВ ДАІ смт. Опішня ВДАІ УМВС у Полтавській області;

- причеп SAMRO S338 RC, 2001 року випуску, колір - червоний, тип - напівпричіп бортовий, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5, видане 22.08.2007 року РЕП 8-го МРВ ДАІ смт. Опішня ВДАІ УМВС у Полтавській області.

В пунктах 1.6., 3.4., 4.1. договору застави сторони домовились про те, що зобов'язання, забезпечені цим договором, вважаються виконаними, якщо заборгованість, відсотки та витрати, пов'язані з виконанням обов'язків позичальником за договором кредиту № 730 від 12.02.2008 року, повністю сплачені. Заставодержатель має право за рахунок предмета застави задовольнити в повному обсязі свою вимогу, визначену в договорі кредиту, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги. Заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, якщо на момент терміну виконання забезпечених заставою зобов'язань за кредитним договором №730 від 12.02.2008 року, вони не будуть виконані.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Приписами статті 589 Цивільного кодексу України передбачено право заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Позовні вимоги обгрунтовані неповною сплатою позичальником - ОСОБА_5 грошових коштів по кредитному договору, у зв'язку з чим у нього станом на 20.08.2015 року утворилась заборгованість перед банком у загальному розмірі 414 390,02 грн., з яких:

- прострочена заборгованість за кредитом - 107 000 грн.;

- поточна заборгованість за процентами - 12 927,65 грн.;

- прострочена заборгованість за процентами - 99 596,10 грн.;

- пеня, нарахована за порушення строку повернення кредиту та процентів (за період з 12.02.2008 року по 20.08.2015 року) - 194 866,27 грн.

Внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору № 730 від 12.02.2008 року щодо сплати кредиту та відсотків за користування ним, банк звернувся до господарського суду Полтавської області з даним позовом стягнення з відповідача, як заставодавця, вказаного розміру заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно за договором застави № 730 від 12.02.2008 року.

В процесі вирішення місцевим господарським судом даного спору відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності відповідно до пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, вказав на обгрунтованість позовних вимог щодо стягнення боргу за вищевказаними кредитним договором та договором застави у заявлених розмірах шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Разом з тим, оскільки позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності (31 серпня 2015 року), в той час як кредитним договором № 730 від 12.02.2008 року (в редакції додаткової угоди №2 від 25.06.2009 року) встановлено останній строк погашення кредиту до 10.02.2011 року, з урахуванням поданого відповідачем на підставі статті 257 Цивільного кодексу України клопотання про застосування позовної даності та приписів частини 4 статті 267 цього ж Кодексу, місцевим господарським судом, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, відмовлено в задоволенні позову в зв'язку зі спливом строку позовної давності та відсутністю поважних причин його пропуску.

При цьому, судами зазначено, що сплив строку за стягненням основного зобов'язання тягне за собою наслідки і спливу строків для стягнення додаткових зобов'язань (пункт 5.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року, в якому зазначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань, згідно з тією ж статтею 625 цього ж Кодексу (незалежно, за який період часу обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу)).

Водночас, судами попередніх інстанцій правомірно спростовано доводи позивача щодо підтвердження факту переривання перебігу строку позовної давності шляхом здійснення часткової оплати кредитних коштів 19.02.2014 року на тій підставі, що переривання перебігу строку позовної даності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Крім того, бездіяльність боржника не свідчить про переривання перебігу строку позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення певних дій, тоді як списання коштів не вважається такою дією.

Аналогічне роз'яснення викладено в абзаці 6 пункту 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року, в якому зазначено про те, що визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

При цьому, судами правильно спростовано посилання банку, як на доказ переривання строку позовної давності, на виписки по рахунку НОМЕР_7 (980 -UAN) за період 12.02.2008 року по 20.08.2015 року та згорнутої виписки про операції за кредитним договором №730 від 12.02.2008 року, як таку, що не є первинними документами в розумінні приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

В силу статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 264, 267 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Як зазначалось вище, право банку вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення.

Відтак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог на підставі частини 4 статті 267 цього ж Кодексу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, правильно послався на пропуск позивачем строку позовної давності, про який заявлено відповідачем, оскільки перебіг строку позовної давності стосовно прострочених щомісячних платежів почав свій перебіг з першого дня кожного місяця починаючи з 01.04.2008 року по 01.02.2011 року та закінчувався першого числа кожного місяця з 01.04.2011 року по 01.02.2014 року, відповідно, а щодо залишку основного боргу - строк позовної давності закінчився 10.02.2014 року, в той час як банк звернувся до суду з позовом лише 31.08.2015 року.

З даними висновками господарських судів першої й апеляційної інстанцій повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про порушення господарськими судами попередніх інстанції норм статей 264 Цивільного кодексу України не спростовують правильності їх висновків щодо відсутності обов'язку відповідача сплатити позивачу заявлений розмір грошових коштів з урахуванням пропуску строку позовної давності. При цьому, слід зазначити, що якщо судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушено, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарським судом першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний господарський суд, правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами першої й апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийняті рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Імексбанк" Гаджиєва Сергія Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року у справі № 917/1903/15 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді О.В. Попікова

О.А. Кролевець